Як я варю свій муншайн

Ісус перетворив воду на вино, я перетворив вино у самогон.

«Попкорн» Саттон

Скільки існує людей стільки й рецептів "справжнього" муншайну. Створення свого алкоголю - це завжди балансування між бажаннями та доцільністю. І, оскільки, ми говоримо про щось, що зрештою визначається лише смаками та уподобаннями митця, то зрозуміло, чому робити власний продукт так цікаво. 

Я планую розповісти про основні моменти виготовлення дистиляту "з нуля", а також показати кілька майстер класів, але, оскільки, цієї інформації повно в інтернеті, я робитиму це згодом. Зараз же я розповім про свій, власний процес.

Основою мого муншайна є ячмінний солод. Я достатньо погралася з кукурудзою, житом та пшеницею щоб зробити цей вибір. Він заснований виключно на моєму власному смаку, під ним немає якоїсь спеціальної філософії. Мені так смачніше. Іноді я додаю жито, але "той" улюблений смак я отримую з ячмінного солода прокопченого над шотландським торфом. 

Те що робить мій продукт справді унікальним так це цей агрегат.

Те що він мідний - ще не самий головний плюс. Головне у ньому наявність "колони". Вона дозволяє мені доволі тонко налаштовувати флегмове число для більш свідомого розділення погону на фракції. Крім того колона дає можливість прогоняти пару через рослинну сировину та активоване вугілля для додаткової очистки або збагачення букету ефірними оліями. 

Таким чином я можу робити "справжню" самбуку або джин - прозорі, сухі напої, без осаду який з'являється якщо просто настоювати спирт на спеціях. 

Крім того я маю декілька дубових бочок різного об'єму для того щоб максимально контролювати процес витримки свого "віскі". 

І найважливіше те, що я ставлюся до того що роблю передусім як до мистецтва. Я не маю на меті створити щось дешевше за масмаркет, або щоб можна було випити 4 літра і не мати похмілля. Якщо ваша мета дешево і максимально безпечно упитися в хлам, то навряд чи я можу запропонувати вам щось краще за російську горілку з  спирта ректифіката. Лише майте на увазі, що чим чистіший яд - тим швидше до нього звикання. Похмілля - не зло, а природна захисна реакція організму. Спитися за допомогою коньяку набагато складніше ніж водкою саме тому, що коньяк містить "шкідливі" домішки від яких зранку болить голова. Висновок - пити треба стільки скільки ви можете без похмілля зранку. Якщо це 20 мл чистого спирту це нормально. Це і є той самий дрінк віскі увечері, або пляшка пива, або півбокала вина. Саме стільки потрібно, щоб оцінити красу напою і не перетворитися на мо... 

Оце власне стисле викладення філософії мого муншайну =)

Про муншайн і свободу

Свобода - це не те, що вам дали. 

Це - те, що у вас не можна відняти

Вольтер

Частіше за все я стикаюся з двома поглядами на самогоноваріння.

Перша ідея у тому, що самогон - частина культурного спадку українців. Типу, побілені хатинки, вишня за вікном, брага з буряків, отето всьо. Але давайте будемо відверті - самогоноваріння - культурне надбання Людства, а не лише України. І місце найкрутіших муншайнерів давно посіли ірландці та шотландці, які зробили самогон ледь не національною ідеєю. І рознесли цю ідею по всьому світу, адже бурбон, віскі, скотч та навіть ром, бренді та коньяк брати близнюки. Але про це іншим разом.

Друга ідея у тому, що самогон - зло, з яким треба боротися. Для сучасного інтелектуала зізнатися у тому, що він вживає оковиту (до речі "віскі" це теж у перекладі "вода життя") це дурний тон. Бо сучасний інтелектуал має відкреститися від "бидла" яке, відповідно, вживає понад всякої міри.

Обидві ці ідеї не находили відлуння у моїй душі. Тому що, з одного боку, з мене поганенька селянка, я людина міста і з цим нічого не вдієш, з іншого, я не люблю "видаватися" та грати роль "кращої версії себе". Та раптом я усвідомила, що для мене самогоноваріння.

Це джаз.

Серйозно! І я зараз поясню чому. Дивіться. Джаз виник як суміш народної музики американських мігрантів (до речі далеко не тільки чорношкірих) та класичної європейської музики. Він дозволяв імпровізувати так, як не робив жоден стиль музики до того. І джаз став стилем життя, бо цю музику грали у борделях та підпільних шинках "спік-ізі" у США часів сухого закону. Згодом ця музика вийшла на велику сцену, стала класикою, тепер її грають у концертних залах для тих самих "інтелектуалів", що відтопирюють мізинець тримаючи склянку з шотландским високогірним віскі 12-літньої витримки.

Але чи не загубили ми саму суть джазу, його дух, його силу, його свободу від умовностей?

Зрозумійте правильно, я не закликаю відмовитися від споживання хорошого коньяку чи віскі з брендових вінокурень, але я задаю питання над якими варто трохи замислитися.

Коли мій чоловік розповів на роботі, що його дружина варить "віски" перше, що його спитали чи нові в мене бочки для витримки чи з під хересу. Бо якщо нові то це бурбон, а не віскі =)

Але розумієте в чому тема, коли складалися ці "стилі" вони виникали не так "а давайте ми візьмемо солод ячмінний, бочку з під хересу і шотландський торф, вийде офігенсько". Ні-а. Було приблизно так "як з гомна і палок зробити пойло, що смердітиме трохи меньше?". І бочки люди брали які могли собі дозволити, тобто б/у, а торф палили бо він горів і був безкоштовний, а ячмінь використовували тому, що він там росте, а виноград не росте. Як тільки ці завзяті хлопці добралися до США, де росла кукуруза і бочки були дешеві, вони почали робити бурбон. А всі інші понти, про які написано на всяких пафосних ресурсах, це для того, щоб ви могли самоствердитися. Тому що сказати "я вживаю самогон" може дозволити собі тільки дуже вільна людина.

І коли я замислилася над концептом та ідеєю, а чим саме я займаюся, я зрозуміла, що я роблю джаз.

Мені не цікаво варити класичний український самогон і наливки типу хреновухи чи спотикача. Бо зараз цим не займаються лише ліниві. Патріотизм по-українські це завжди хати, вишиванки, село і калина з журавлями. І я нічого не маю проти, та я сучасна людина. І я не хочу варити шотландський віскі чи американський бурбон, тому що їх непогано роблять шотландці і американці ірландського походження =)

Я хочу міксувати сучасні мотиви з народною музикою. Я хочу імпровізацію, свінг, ритм, блюз і свободу. Свободу сприйняття світу передусім. Тому, я і не стверджую, що варю саме "віскі", я варю муншайн, або самогон по-нашому. Але варю я його по-своєму, і це робить його справді унікальним.